logos

(Не) Жіноча справа. Історії ветеранок, що розвивають власну справу

Ми звикли: армія – не жіноча справа… Але за останні роки жінка в українській армії – не рідкість. За інформацією Міністерства у справах ветеранів станом на 10 лютого 2020 року в Україні налічувалося 379 191 учасників бойових дій, серед них – 16 134 жінки.

Дві історії ветеранок – Тетяни Великохатської з Дніпра та Тамари Довгич з Києва – про пошуки себе, власної справи та самореалізацію – читайте у статті.

Медик в тилу і на передовій – Тетяна Великохатська

Тетяна ще з дитинства мріяла про медицину. А вже навчаючись в медичному інституті визначилась, що саме офтальмологія – справа всього життя.

До війни Тетяна вела звичайну медичну практику у приватному офтальмологічному кабінеті у місті Дніпрі. Здавалося, що сталий життєвий ритм, професійні досягнення (у Тетяни понад 30 років стажу) та попереду спокійне мирне життя. Але війна внесла свої корективи. У 2014 році Тетяна прийняла рішення  піти добровольцем на фронт. Власними ресурсами вона зібрала свій офтальмологічний кабінет та перевезла його у військову частину, де проходила службу.

«Працювати було складно, за медичною допомогою з бойовими травмами ока бійці зверталися щодня», – каже Тетяна.

В такому режимі вона пропрацювала півтора роки, та змушена була повернутися додому, де на той час дуже захворіла її мати, але потім знову повернулася на службу, вже у 61-й військовий шпиталь у місті Маріуполь. На теперішній час, капітан медичної служби запасу Тетяна Великохатська, повернулася до цивільного життя. Тетяна і далі продовжує медичну практику у власному кабінеті, має свою оптику “Світовід” за адресою вул. Гоголя 13/14 у м. Дніпрі, де можна замовити та придбати окуляри.

Взимку 2020 року Тетяна взяла участь у проекті розвитку бізнесу серед ветеранів АТО Міжнародної організації з міграції. Завдяки якому отримала лазер для лікування очних захворювань.

Тетяна каже: “Наявність такого обладнання допоможе мені вийти на новий рівень. Я зможу конкурувати з великими приватними клініками Дніпра”.

Ветеранка, яка малює ікони – Тамара Довгич

Режисер, кінознавець, іконописець, волонтер та ветеранка – це все про Тамару Довгич з Києва.

Після початку збройного конфлікту на сході України Тамара Довгич добровільно пішла служити в армії. Вона потрапила до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Тамарі з огляду на її мистецьку спеціалізацію доручили культурний розвиток бригади. Вона займалася військовим клубом, організувала військовий оркестр, оформлювала договори з місцевими театрами й музеями. Однак на її думку, головна місія перебування на військовій службі полягала в іншому – в душпастирському напрямі. Тамара запрошувала та організовувала діяльність представників духовенства тих конфесій, віряни яких служили у бригаді.

Повернувшися додому в квітні 2018 року Тамара вирішила спробувати себе в новій ролі — тепер вона малює ікони на дереві та склі, розписує шкатулки у іконописному стилі, виготовляє ризи для ікон, окладів та інших декоративно-ужиткових національних виробів та мистецтв.

“Після демобілізації мені потрібно було повертатися до звичного життя. Пішла вчитися в іконописну школу візантійського живопису, отримала сертифікат від Національної Спілки іконописців України.

Перебуваючи в Коломиї, на Івано-Франківщині я познайомилася з Олегом Кіращуком. Він ветеран, писанкар, громадсько-активна людина. Знайомство з Олегом справило на мене велике враження, Олег став для мене прикладом. Саме тоді я зрозуміла, що треба займатися тим, до чого в тебе є хист та прихильність. Малювання ікон – це, те що мені дуже підходить під характер та виховання. Тепер продовжую працювати в цьому напрямку”, – розповідає ветеранка.

Ще будучи студенткою Тамара закінчила курси мистецтвознавців при академії. Деякий час працювала помічником художника-декоратора.

Розписи на дереві досить дороге задоволення, адже вартість натурального дерева для розпису значна. Завдяки участі у проекті Міжнародної організації з міграції Тамара отримала столярку та фрезер для роботи з деревом, що суттєво скоротить витрати на роботу. Зараз з чоловіком, який також ветеран АТО, разом освоюють нові пристрої для роботи.

“Одна ікона на дошці малюється не менше півроку, адже треба дотримуватися всіх канонів. Зараз почала також малювати на склі в барокальному стилі. Також пропоную новий тип скриньок: лакований розпис на скриньках з косовською сувенірною різьбою по дереву. Тут взагалі немає аналогів. Мрію зробити на склі виставку ікон – християнські воїни переможці. Нещодавно подарувала свою ікону св. Олега Рязанського побратиму Олегу. 

Багато каже, що ніхто так не малює, як я малюю ікони на склі. Отримання гранту, підтримка сім’ї, відгуки від знайомих і незнайомих мені людей надихають рухатися далі та не зупинятися”, – ділиться Тамара.

Розмовляла Ольга Гординська

Фото з вільних джерел

Події
Чим ми можемо бути вам корисні?

Зв’яжіться з нами, якщо у вас виникли запитання.