Наталія Романова керує виробництвом одягу для мережі магазинів «Воєнторг» у Краматорську. Вона з чоловіком заснувала власну справу ще у 2014 році, а вже через два роки очолила виробництво.
В інтерв’ю для Всеукраїнської асоціації керівників бізнесу Наталія Романова розповіла про власний кар’єрний шлях, про організацію свого виробництва та принципи успішної кар’єри.
Розкажіть детальніше про Вашу сімейну справу. Яка у Вас посада і що входить у сферу обов’язків?
Ми мешкаємо на Сході України і спільно володіємо кількома магазинами «Воєнторг». Зараз ми активно працюємо над відкриттям інтернет-магазину.
З 2006 року я — приватна підприємиця. З того часу ми з чоловіком постійно працюємо разом. У 2014 році наше звичне життя змінилось. Ми почали допомагати військовим. Багато одягу нам давали волонтери, відповідно ми це все передавали. З часом стало зрозуміло, що потреба в речах не зменшується. І ми з чоловіком вирішили, що потрібно створити щось своє.
Таким чином у нас виникла ідея створення магазину «Воєнторг». На той час це був маленький магазин, але з роками наш бізнес розширився, ми відкрили уже кілька магазинів. З часом ми зрозуміли, що варто не лише продавати одяг, а й шити. І десь приблизно два роки тому ми запустили власне виробництво. Ми шиємо куртки, штани та костюми для наших військових. До моїх обов’язків у цьому бізнесі входить контроль за виробництвом одягу в цеху. У сімейному бізнесі я завжди намагалась брати на себе роботу з персоналом. Тож зараз я відповідаю і за процес виробництва, і за роботу з персоналом. Це повністю моя сфера обов’язків.
Коли ми створюємо речі, то я ними пишаюсь. Ми ставимо свій бренд, ми пришиваємо свої ціннички. І я бачу, що дівчата роблять це з гордістю. Я пишаюсь тими, що ми вийшли на той рівень, коли з гордістю говоримо про те, що це наші речі. І коли я бачу свої речі на людях, то мені дуже приємно. Особливо приємно, коли отримую позитивні відгуки від чоловіків-покупців.
Наталю, з якими труднощами довелось зіткнутись вашому бізнесу в період карантинної кризи? Як вам вдалось їх побороти?
Найбільшими труднощами для нас були карантинні обмеження щодо роботи магазинів. Тоді ми не мали змоги нормально функціонувати та працювати. Що ми робили? Коли наші продавці були вдома, я з чоловіком та нашим бізнес-партнером по черзі працювали в магазині. Ми виходили щодня на роботу, відповідали на дзвінки та розвозили усі замовлення.
Скажімо так, вихід у скрутних ситуаціях є завжди. Ми успішно впорались з карантинними обмеженнями. Мабуть, найбільше в цьому мене мотивувало те, що я люблю спілкуватись з людьми. Спілкування з людьми, продажі — це все було для мене в радість.
Розкажіть про Ваш кар’єрний шлях. Чи були невдачі?
Найперша моя робота — це посада бібліотекарки у приватному навчальному закладі. Це був мій перший досвід у найманій праці, там було дуже багато спілкування та знайомств. Але це не те місце, де можна побудувати цікаву кар’єру.
Паралельно з роботою в навчальному закладі, я разом з чоловіком працювала в компанії Amway. Це мережевий бізнес, і в нас була можливість співпрацювати з міжнародною бізнес-школою Network TwentyOne. Було багато тренінгів, семінарів та навчання. Там я здобула досвід роботи з людьми, ми проводили семінари. До речі, я й до сьогодні залучена до спільноти Network TwentyOne. Я там навчаюсь та вдосконалюю власні знання. Це те, що можна робити все життя.
Наступною сторінкою в моїй кар’єрі став жіночий фітнес-клуб. Це було прикольно, цікаво та корисно. Я бачила, як люди, які до мене приходять, працюють в залі та радіють позитивним змінам у дзеркалі. В нашому колективі було 10 людей. Я відповідала за усі організаційні процеси, але також і проводила тренування. На мою думку, успішний лідер досконало знає всі процеси роботи зсередини.
У 2013 році ми всі вже відчували, що в країні щось іде не так. І ми були змушені закрити фітнес-клуб, адже не знали, де опинимося завтра. Далі, після фітнес-клубу, ми з чоловіком активно зайнялись волонтерською роботою. І після звільнення Краматорська ми почали потихеньку відкривати власну справу.
У Вас були якісь труднощі в кар’єрі? Якщо так, то як Ви їх долали?
Знаєте, мої труднощі завжди полягали в тому, що є той обсяг роботи, який тобі подобається, а є той, який тобі не подобається, але ти змушений його робити. Наприклад, робота з документами, облік, звітність. Я цього не люблю. Як я викручувалась? Мотивувала себе, що це потрібно зробити. Або просто намагалась делегувати ці обов’язки іншим.
Як Ви потрапили на курс HR-управління персоналом?
Ми з чоловіком все робимо разом. Він потрапив на навчання в Громадську школу бізнесу до Руслана Бельтюкова. Деякі лекції я слухала разом з ним. Нам обом було цікаво, ми це все обговорювали. Я також приходила з ним на консультації і слухала, що вони обговорюють. Хоча це не стосувалось мого функціоналу, я все одно вчилась. Адже це — сімейний бізнес.
Коли ж випала нагода пройти курс HR-управління персоналом, я записалась. А ще поділилася цією можливістю зі своєю дочкою, яка навчається на четвертому курсі психології. Вона також пройшла його.
Я із задоволенням прослухала цей курс. Зокрема, я зрозуміла дуже багато речей, які “сиділи” на задвірках свідомості. У мене з’явилась мотивація щось робити, рухатись вперед. Наприклад, одним із таких моментів стало те, що я не хочу більше займатись виробництвом. Після цього курсу я сказала чоловікові, що буду робити щось інше. Він погодився, але при умові, що я делегую свої обов’язки іншій людині. Я зараз над цим активно працюю.
Розкажіть про те, як Ви організовуєте роботу у своїй команді.
Мій підрозділ — це п’ять працівниць. Зараз я керую виробництвом. Хоч я й не вмію шити, але розібралась у тканині, вивчила усі процеси. Я змінила структуру роботи і у мене це вийшло успішно. Команда вчиться працювати без мене. Якось я на тиждень поїхала в Київ. Дівчата тільки телефонували чи кидали есемески в стилі «Доброго ранку, у нас все класно». І тоді я зрозуміла, що я на тому етапі, коли моя участь у процесі є мінімальною.
Кожна людина в команді має свої функціональні обов’язки, у кожного своє робоче місце. Я розумію, що в колективі склалась така робоча атмосфера, що я не стою як начальник над людиною. Кожна працівниця чітко знає, що потрібно робити та кожна знає, що якщо вона не робитиме цього, то підведе цілу команду. Кожен розуміє, що якщо йому потрібно кудись піти, то хтось його має підмінити. Я завжди кажу своїм працівницям, що переді мною звітувати не потрібно. Ви дорослі люди, вам можна, лише повідомте мені, хто вас підстрахує. І зараз вони це все роблять без мене.
Які практичні навички Ви засвоїли на курсі? Що вдалось застосувати в організації колективу?
Насамперед я стала досліджувати, чи справді усі мої працівниці роблять те, що їм подобається. Коли ми говорили про продуктивність на робочому місці, про якісні показники роботи, то я почала одразу це застосовувати до сімейного бізнесу.
Коли ми говорили на курсі щодо робочих вакансій, то йшлося про те, що для 80 % людей насамперед важливі комфортні умови роботи, і тільки потім — зарплата. Тож я стала більше уваги приділяти мотивації своїх робітників. Я почала розбиратись в тому, щоб людям було добре працювати в колективі.
Також я почала працювала над стосунками з командою. Я зрозуміла, що з ними потрібно постійно спілкуватись, отримувати зворотний зв’язок. Що так, що не так, чого вони насправді хочуть. Я почала менше критикувати саму себе й інших людей. Замість пустої критики, потрібно шукати, що ти можеш зробити.
Окрім того, я переглянула структуру свого виробництва. Про це ми багато говорили на курсі. Нам розповідали, що кожен наш працівник — це наш внутрішній клієнт. Він може бути або позитивним носієм нашої корпоративної культури, або негативним. І я бачу, що це правило ми також застосували. Часто працівниці купують наші речі для себе і своїх рідних. Вони говорять про це. Я бачу, що ми прийшли до того, що самі використовуємо наші речі.
Ще я почала чітко розуміти, що саме у роботі ми організовуємо неправильно. Адже кожен працівник має робити те, що йому подобається і в чому він професійний. Я зробила невеличку перестановку кадрів у своєму підрозділі. У планах на майбутнє ще переформування роботи продавців усієї мережі наших магазинів.
Окрему подяку я хочу висловити Руслану Бельтюкову, — він прекрасний наставник та мотиватор.
Як Ви комунікуєте зі своїм персоналом? Чи доводилось зіштовхуватись із труднощами в пошуку кадрів?
Всі знання про роботу з персоналом були абсолютно новими для мене. Ми починали з того, що потрібно щось робити із виробництвом. Чоловік попросив мене взяти це на себе. Спочатку я зайнялась пошуком людей. Я найняла одну людину, потім другу. З часом я зрозуміла, що ці люди не спрацьовуються між собою.
Професіоналів потрібно або шукати, або створювати в команді. А коли ти сам не знаєш, що робити, то ти спочатку шукаєш людину, а потім створюєш із неї професіонала. У мене залишилась одна дівчина, яка прийшла на роботу від початку заснування бізнесу. І прийшла вона на одну посаду, а зараз уже працює на іншій, вищій. Влітку ми ще взяли одну дівчинку на стажування і бачимо, що вона зростає. Вона підвищує свою професійність та добре влилася в колектив.
Часто буває так, що приходить справжній професіонал, а ти дивишся на цю людину і розумієш, що вона не впишеться в колектив. Під час підбору кадрів для мене на першому місці були людські якості. Як то кажуть, коли є скелет, то м’язи наростають.
Завдяки курсу я навчилась розбиратися в людях. Коли я проводила співбесіди, то з двох речень у телефонній розмові розуміла, чи мені підійде ця людина, чи ні. Також я навчилась коректно відмовляти тим кандидатам, які мені не підходять. А ще я стала менше витрачати часу та енергії на робочі питання.
Що Ви вважаєте успішною кар’єрою?
Особисто для мене — це коли я із задоволенням іду на роботу та отримую належну фінансову винагороду. Успішна кар’єра — це поєднання задоволення від роботи та гідної оплати. Ці два ключові моменти для мене нерозривні.
Що б Ви порадили молоді, яка лише починає кар’єру?
Якщо говорити узагальнено, то насамперед потрібно розібратись у собі. В нас дуже часто буває так, що освіту ми отримуємо одну, а працюємо за іншим фахом. Тож найперше варто поставити собі запитання: «Я впевнений, що саме цього хочу?».
Я взагалі вважаю, що якісь зміни в житті потрібно починати із запитання: «А чи щасливий я від того, що роблю». Якщо ти щасливий, то ти будеш віддаватись цій роботі й матимеш гідну фінансову винагороду. Якщо ти нещасливий, то не зробиш нічого хорошого.
Моя порада молоді: шукайте собі роботу так, аби ви отримували від неї задоволення.
Що Вас мотивує працювати?
Знаєте, я маю можливість не працювати. Але я вважаю, що якщо людина працює у своє задоволення, то вона живе. Вона розвивається, професійно та особистісно росте. Для мене це найголовніша мотивація. Якщо ти працюєш у своє задоволення, то ти несеш тільки хороше у цей світ.