Директорка департаменту управління персоналом Кредобанку Олена Скиба приєдналася до команди компанії у 2012 році. А від листопада 2020 року вона ще й голова HR-комітету Західноукраїнського офісу Європейської бізнес-асоціації. Сьогодні Олена розповідає нам про нову місію, про те, що її надихає і про книги, які варто читати.
Я не кадровик і не психолог, я бізнес–HR. При цьому почуваюся, як риба в воді, в трудовому законодавстві, організаційній поведінці та коучінгу. Я вважаю, що для успіху HR-у необхідно вміти швидко розбиратися у тому бізнесі, в якому він працює. Розуміти, що драйвить цей бізнес всередині і зовні – тобто, які фактори є ключовими, є запорукою стійкості та успіху конкретної компанії тепер і в майбутньому. І відтак розуміти як впливати, аби розвивати ці драйвери. Як впливати на ті речі, які можуть підсилювати успіх цього бізнесу. Треба вміти розбиратися у ключових аспектах.
Я така людина, яка вміє розібратися практично у будь-якому бізнесі. Однією з моїх сильних сторін є те, що я працювала у різних сферах – в ІТ, в торгово-виробничих компаніях, в крупному рітейлі, в банку, в консалтингу. Мені цікавіше щось удосконалювати, ніж просто бути «букінгемською королевою» і мати справу з тим самим день до дня. Я прагну щось розвивати, інакше в мене не виходить.
HR-и дотичні до різних новітніх методик, можемо багато що пробувати на собі при виборі інструментів для компанії. Відтак я знаю особисто про себе дуже багато з різних аспектів. Я така собі продюсерка: можу подивитися на бізнес, на людину, на ідею і зрозуміти що з того вийде, і як зробити так, щоб вийшло найліпше – люблю вибудовувати та впроваджувати в життя стратегії розвитку компаній, людей та ідей.
Я маю надію, що навчилася приймати людей такими, які вони є. Давати їм право бути такими, як вони є. Чесно кажучи, не завжди це вдається, але в більшості випадків – так. Часто люди вважають, що інші мають відповідати їхнім уявленням. Але насправді людина не зобов’язана бути такою, як інші собі це уявляють. Одного разу я збагнула, що мої уявлення про те, якою має бути інша людина, змінюються в часі. Та що там, вони можуть змінюватися навіть впродовж дня. Тож очікувати від іншої людини, що вона колись потрапить в моє уявлення, не має сенсу. Шанси мінімальні, що ці речі колись співпадуть. Тож який сенс цим клопотатися та вимагати цього від іншої людини, якщо навіть не можеш гарантувати сталого бачення власних вимог щодо неї? Так набагато простіше – давати людині можливість і право бути такою, як вона є. Ми живемо у світі вільного вибору, треба про це пам’ятати.
Інша річ – ми можемо впливати на те, якою людина захоче бути з нами або з іншими людьми, як себе проявити і як поставитись до нас та наших потреб. Так, на це ми можемо впливати – як HR-и і просто як люди. Що мені дуже подобається у моїй роботі: це те, що ми маємо справу з предметом діяльності(людьми), який важко передбачити і який може тебе як розчарувати, так і значно перевершити твої очікування. І тут життя повне сюрпризів. Зазвичай хороших, якщо говорити про моє життя.
Я люблю працювати з людьми. І маю надію, що люблю людей. В більшості випадків, звісно, наскільки це взагалі можливо. Звісно, життя може підкинути ситуацію, коли я скажу, що когось ненавиджу. Але хочеться вірити у краще. Багато HR зізнаються, що в глибині душі не люблять людей. Мабуть, це тому що вони просто втомлюються в якийсь момент від спілкування. HR, насправді, це достатньо прагматична професія. От, приміром, всі ці розмови про сатисфакцію та залученість на роботі… Деякі компанії навіть вводять посаду менеджера з щастя. Насправді, будь-який бізнес створюється для того, щоб отримувати прибуток: на вході гроші, на виході більші гроші. А все, що всередині – процеси, цінності, корпоративна культура – все для того, аби ці гроші на виході були більші, ніж на вході. Підприємці прагнуть отримати повернення(приріст) на інвестиції. А завдання HR, як вважає Гарвард, наприклад, – забезпечити достатню для цього високу продуктивність праці і баланс інтересів всіх учасників бізнесу. До чого ж тут щастя працівника? Відповідь можна знайти у звітах авторитетних досліджень – доведено, що продуктивність праці напряму залежить від рівня залученості у роботу та сатисфакції працівників. Тобто щасливі працівники працюють краще та не тікають до конкурентів – тому прибуток зростає. Тому, і тільки тому, бізнесмени разом з HR-ми «б’ються» за щастя працівників! І правильно роблять, на мою думку!
Я дивлюся на своє життя, як на низку досягнень. Іноді, навіть якщо ти чогось не отримуєш, шкодувати не варто. Бо це цілком може бути як купити квиток на Титанік і запізнитися. На перший погляд – це промах, халепа. А насправді ж – ти виграв. Ми не знаємо до кінця, що, де, і в який спосіб спрацює. Навіть якщо і були в моєму житті якісь провали, коли я чогось дуже хотіла, а мені не вдавалося, то часто я в підсумку розуміла: добре, що мені це не вдалося – часто отримувала щось краще в результаті.
Найбільш цінне для мене навчання-тренінг, що за короткий час дало мені багато корисних інструментів-можливостей-знань-розумінь? Це було давно, на початку 2000-их років, навчання від французької компанії Navigator. Вони працювали на території колишніх країн СНД, з великими підприємствами, які залишилися після розвалу Радянського Союзу. Вони проводили оцінку та ідентифікацію потреб компанії в розвитку, вводили нові для тодішніх компаній функції, такі як маркетинг, планування виробництва, управління закупками, HR. А я тоді працювала у міжнародній компанії, яка займалася підбором персоналу і була експертом експертом на ринку тренінгових послуг. На тому тренінгу консультанти ділились інструментами проведення діагностики компанії, показували реальні успішні кейси. Я дотепер використовую отримані знання в роботі. А загалом у моїй кар’єрі було маса навчань, тренінгів і семінарів, зокрема і MBA.
Моє робоче місце… Бувало по-різному. Доводилося і з ноутбуком «на коліні» працювати у відрядженнях. У мене немає такого пунктика «мені потрібен величезний кабінет». Хоча, були за життя і величезні кабінети з приймальною із секретарем і окремим переговорним залом на 25 осіб, і зовсім крихітні. Я люблю іноді працювати на природі, наприклад, у кафе на березі водойми з кавою і смачним обідом. Це надихає.
До пандемії у мене була просто черга з тих, хто хотів потрапити до мене в кабінет. Зараз це вже відбувається по-іншому, через чати та забитий календар. Не встиг дочекатися відповіді в робочому чаті – написав у приват. Тому моє робоче місце не обмежується кабінетом. Люблю робочі зустрічі за обідом або сніданком.
Мене надихає краса та естетика. Я люблю вироби мистецтва, зокрема живопис, скульптуру. Найкраща галерея для мене – музей д’Орсе в Парижі. Там велика експозиція імпресіоністів. Не подобається сучасне мистецтво. Втім не люблю і суворе середньовіччя, всі ці темні палітри. Надихають скульптури Родена. Бо він вміє передати почуття людей через камінь, гіпс, глину, дерево. Це велике мистецтво. Найбільше з усіх куточків світу, де я була, люблю Париж, пляжі Кемера та наше Закарпаття.
У мене є чоловік і дитина, якій 4,5 рочки. Чоловік – професійний спортсмен, колись грав за збірну України з водного поло, а зараз тренує дітей та молодіжну збірну. Часто підглядаю в нього методи роботи тренера з командою – дуже добре працюють в бізнесі.
Моє хобі – гірські лижі. І коучінг.
Книги, які б я порадила читати HR-м, – Джо Оуена «Як управляти людьми» та «Головний підручник з HR» Майкла Армстронга, краще в оригіналі, англійською.
Від листопада 2020-ого року мене обрали головою HR-комітету Західноукраїнського офісу Європейської бізнес-асоціації. Моя роль полягає в тому, щоб модерувати HR-активності і проводити івенти для учасників Асоціації. Плюс, я можу проводити тематичні заходи і назовні – в кооперації з Європейською бізнес-асоціацією. Для мене це можливість долучитися до формування професійної HR-спільноти, сприяти підвищенню ролі HR в розбудові ефективного бізнесу, завдяки чому більше громадян України можуть стати професіоналами світового класу, мати гідну якість життя та цікаву роботу. Таким чином наша економіка зростатиме завдяки розвитку українських та міжнародних компаній, а люди залишатимуться на Батьківщині.