Довідка: Ростислав Бортник – нині голова Бережанської міської об’єднаної територіальної громади. В минулому відомий та знаний архітектор в Австрії та організатор понад 10-ти мистецьких проєктів, які стосуються важливих тем громадянського суспільства в Україні нині та в минулому. Чому Ростислав вирішив змінити професію та очолити рідне місто Бережани? Читайте в нашому інтерв’ю.
Ми знаємо, що раніше ви довгий час перебували за кордоном. Розкажіть трішки про свій життєвий шлях.
У 2003 році я завершив навчання у Бережанському агротехнічному інституті, де я навчався на механізатора агрогосподарської техніки і здобув рівень молодшого спеціаліста. Саме тоді я зрозумів, що це не зовсім те, чим би я хотів займатись у житті, адже душа лежала до архітектури та дизайну. Так, ще у 2001 році я був на стажуванні у фермерському господарстві в Австрії, тож тоді я дізнався про умови навчання, оскільки в той період для українців була можливість безкоштовно отримати освіту в австрійських вишах. По завершенню навчання в Україні я подався до Австрії та у 2004 році вступив у Вищу професійну школу Каринтії. Було доволі складно, адже усі 9 років навчання я працював для того, аби оплачувати своє проживання та освіту. Спершу влаштувався на роботу на фермі, а вже ближче до завершення навчання паралельно підпрацьовував ще фрілансером в архітектурній справі. За цих 9 років було чимало студентських проєктів, до прикладу, ми двічі у 2009 та 2011 роках їздили у Південно-Африканську Республіку для будівництва гуманітарних навчальних закладів. Причому ми самостійно проєктувати школу, потім шукали фінансування та на зібрані кошти здійснювали будівництво навчальних закладів в Африці. У 2012 році я захистив дипломну роботу за темою «Нові концепти для Бережан» — це проєкт покращення соціальної, економічної та екологічної ситуації малих міст України під впливом сучасної архітектури на прикладі міста Бережани.
Знаємо, що після завершення навчання ви залишились працювати в Австрії. Чому саме так вирішили?
Після завершення навчання я потрапив на захід Австрії у маленьке містечко, що за розміром та кількістю населення подібне до моїх рідних Бережан, Гогенемс. Запросили мене на роботу, можна сказати, завдяки моїй дипломній роботі. Там я займався розробкою плану розвитку міста Гогенемс, куди я також інтегрував деякі ідеї з моєї дипломної роботи по Бережанах. По завершенню проєкту я перебрався до Відня й уже за два місяці отримав роботу керівника будівництва багатоповерхівки у форматі смарт-житла. До того ж, цікавий факт про смарт-житло – це не лише застосування в будівництві екологічних рішень, а й раціональне використання бюджету. І я, насправді, пишаюсь цим проєктом, адже він увійшов до фіналістів премії з екологічного будівництва Австрії. Згодом я змінив роботу та почав працювати керівником проєкту з будівництва початкової школи із потрійним спортзалом неподалік від Мюнхена. Під час роботи з будівництва навчального закладу, завдяки оптимізації різних архітектурних рішень, мені вдалося зекономити 1 млн 700 тис. євро бюджетних коштів для громади міста.
У вересні 2016 року у Києві ви презентували виставку «163 одна зернина – одна людина». Що хотіли показати експозицією?
Тоді у вересні у Київському музеї «Меморіал жертв Голодомору» я створив виставку з зерна – найбільшого багатства України, через яке у період Голодомору і загинули мільйони людей. За допомогою зернинок, я намагався показати, як змінювалось населення України впродовж 1929, 33, 36, 39 і зараз, в Незалежній Україні – 2014 року, і скільки життів невинних українців забрав Голодомор, адже це мільйони наших земляків. Ця виставка була досить успішною, вона зробила певний фурор, тому що кардинально відрізнялася від інших експозицій, і тривала до січня 2017 року, а в березні того ж року її також показали у Тернополі й частково в Бережанах.
Виставка «Одна зернина — одна людина» – не єдиний ваш мистецький проєкт. Розкажіть про інші.
Так, у вільний час від навчання та роботи, я займався громадською та мистецькою діяльністю. У 2012 році я був співавтором виставки «Україна: міста, терени та сліди» у Відні. Це архітектурна подорож Україною кінця ХІХ – початку ХХ століть. Мова йде про київський та львівський модерн, про забудову Хрещатика у повоєнний період, забудову південного берега Криму, харківську архітектуру модерну, Чернівецький університет, закарпатську сакральну архітектуру та архітектуру Бережан. Загалом я був дотичний до приблизно 10 виставок. Також, у 2019 році я став автором меморіальної дошки австрійському кардиналу Інніцеру, який у 32-33 роках XX століття організував першу та чи не єдину міжконфесійну міжнародну акцію по збору коштів для жертв Голодомору в Україні. Цим проєктом я насправді дуже пишаюсь, адже в центрі Відня, в країні, яка досить дружньо налаштована щодо Росії, ми підняли таку важливу тему, як Голодомор в Україні.
А чому ви вирішили балотуватись на голову Бережанської громади?
Багато подорожуючи, спостерігаючи за іншими країнами та містами, я часто думав: чому того чи іншого немає в Україні? Тож вирішив, що було б добре розпочати саме із рідного містечка. Часто спостерігаючи за розвитком Бережан, я ззовні розумів, що місто не рухається та не розвивається зовсім, тож вирішив для себе, що буду балотуватися на голову громади нашої Бережанської МОТГ.
Який був ваш план дій? З чого розпочали підготовку до виборів?
Минулого року в серпні перейшов на дистанційну роботу з Австрії в Україну, з Відня в Бережани, де вже пів дня працював, а другу половину дня активно займався передвиборчою кампанією. Я сам склав свою програму, яка складалась із 121 пункту, які охоплювали міське і сільське населення усіх вікових категорій, тож кожен мешканець нашої громади міг знайти щось цікаве та корисне для себе. Чимало людей казали мені, що у мене немає жодних шансів перемогти, що ніхто не читає передвиборчих програм та голосують уже за популярних кандидатів. Проте я був іншої думки, і результат ви бачите самі. Я думаю, люди просто хотіли змін.
Чи були раніше знайомі з управлінням ОТГ?
Управлінського досвіду у структурах чи бюрократії у мене немає. І мені це часто говорили перед виборами, але я завжди відповідав: якщо я зміг поїхати в іншу країну, отримати професію, навчаючись чужою для мене мовою, та досягти успіху у цій професії, то чому не зможу працювати тут, на благо своєму місту та своїй країні, з таким масштабним досвідом за плечима? Тим більше, що я уже керував не одним великим проєктом. Часто бюджети будівництв, якими я керував, були більшими за річний бюджет нашої Бережанської громади.
Які у вас були емоції, коли дізнались, що ви перемогли на виборах ?
Чесно, то ніяких. Річ у тому, що за кілька днів до самих виборів я захворів на коронавірусну інфекцію. Підтвердження інфікування я отримав у суботу, 24 жовтня. Тож виходити із дому, і тим більше бути присутнім на виборах, я не міг. А на наступний день після виборів взагалі потрапив до лікарні з пневмонією. Коли я одужав, то вже відразу довелось готуватись до нових обов’язків, формувати команду та бюджет. Тож, по факту на саме усвідомлення того, що я переміг на місцевих виборах, часу у мене не було. Однак, приємним фактом стало те, що відрив від опонентів у мене був у понад тисячу голосів.
Як вважаєте, в чому секрет успіху хорошого лідера?
На мою думку, успішність лідера залежить від того, наскільки правильно він вміє розставляти пріоритети. Так, лише прийшовши на посаду голови, відразу із цим зіштовхнувся. Я змушений був приймати непопулярні рішення, довелось скоротити фінансування спорту і перенаправити ці кошти на медичну сферу, оскільки це дуже актуально зараз, в період пандемії. Також моєю метою є, аби наша громада заробляла сама на себе, щоб не залежати «від Києва» (адже саме це є суттю реформи децентралізації).
Розмовляла Діана Гоголь